Головна » 2016 » Липень » 12 » Девіантна поведінка школярів
11:14
Девіантна поведінка школярів

Актуально! Поведінка школярів, що відхиляється від норми як спосіб самоствердження, залучення уваги або поклик про допомогу - що це? Давайте визначимось

Однією з найактуальніших проблем сьогодення є зростання злочинності, наркоманії, просліджується тенденція до росту числа дітей з поведінкою, що відхиляється від норми. Найважливішим завданням, що стоїть на сучасному етапі перед школою, є вирішення проблеми організації ефективної роботи з профілактики поведінки школярів, що відхиляється від норми.

Девіантна (від англ. – "відхилення") поведінка - це загальна назва для різних порушень правил поведінки, що використовується в зарубіжній літературі. Девіантною зазвичай називають поведінку школярів, викликану неспецифічними (тобто не природженими) чинниками. Сюди відносяться звичайні дитячі пустощі, порушення дисципліни, іноді хуліганські вчинки, властиві дитячому віку. Вони найчастіше за все обумовлені ситуацією і дитячою готовністю їх зробити, а не внутрішніми причинами, психічними розладами.

Девіантна поведінка - звичайні труднощі розвитку дитини. У всіх випадках відзначається наростання емоційної напруженості. Воно характеризується виходом за нормальні межі почуттів, емоцій, переживань дітей. Напруженість веде до втрати почуття реальності, зниження самоконтролю, нездатності правильно оцінювати свою поведінку. Під впливом емоцій дитина, як і дорослий, перестає контролювати свої вчинки, здатна на безрозсудні дії. Їй нічого не варто нагрубити, вдарити, щось зламати. Таким чином, девіантна поведінка - це зміна реакції дитини на неприйняту для неї ситуацію.

Девіантна поведінка - майже завжди результат неправильного виховання. Неправильне виховання - це і виховання недостатнє, і виховання надмірне. Його характеризують два основні стилі: тепличної опіки та холодного знехтування. При нормальному, зваженому, збалансованому вихованні, яке спирається на індивідуальність дитини, відхилень немає і формуються нормальні люди.

До 12 років особливо інтенсивно йде становлення духовного, соціального і тілесного в людині. У цей період відбувається відбиток у собі внутрішнього образу дій і зовнішньої поведінки дорослих людей. Як надходять дорослі - так і дитина. Те, що в житті дорослої людини є найбільш значущим, у дитини закарбовується перш за все. Дитина бачить дорослого не так, як ми. Внутрішню сутність іншої людини вона відчуває інтуїтивно, а зовнішність сприймає безпосередньо.

Який характер, які звички та нахили закладені в дитинстві, з тим і піде людина по життю. В основі корекційного виховання метою являється формування звички до правильної поведінки, тобто такої звички, коли дитина вже не може вчинити інакше, коли правильна поведінка стає його потребою.

Найбільш очевидною є характеристика поведінки, що відхиляється за рівнями і змістом. Порушення - від слабких, майже непомітних, не виходять з норми, до сильних, що межують з серйозними порушеннями - легко розрізняє кожен вчитель. За ступенем соціальної небезпеки, а також залежно від вікових особливостей дітей девіантна поведінка підрозділяється на наступні рівні.

Непослух - найбільш поширена в дошкільному і молодшому віці форма опору вимогам, прохання, радам педагогів і батьків, моральним нормам суспільної поведінки. Може виступати у формі пустощів, проступку.

Витівка - короткий, епізодичний відрізок поведінки дитини, в якому яскраво виявляється його активність, ініціатива, винахідливість. Особливістю пустощі є її позитивний тон, переживання величезного задоволення від зробленого і обов'язково добре ставлення до оточуючих.

Пустощі теж являє собою епізод у поведінці дитини. І в ньому проявляються вигадка, ініціатива, активність. Однак на відміну від пустощі бешкетник вже свідомо порушує встановлені правила, навмисне вчиняє дії, що шкодять одноліткові або старшим. Мета пустощів - дошкулити, помститися або отримати вигоду для себе.

Провина - це вже соціально небезпечне явище. Основна відмінність проступку від пустощів у його повторюваності і завчасної продуманості. Якщо дитина повторює проступки неодноразово, є всі підстави говорити про створених у нього негативних рисах характеру. Найчастіше проступки пояснюють віковими особливостями, невмінням дитини довільно пригнічувати свої миттєві бажання та свідомо керувати поведінкою.

Дитячий негативізм (від лат. - Заперечую) проявляється як невмотивований та нерозумний опір дитини у результаті впливу на нього оточуючих людей. Буває активним і пасивним. Пасивний - це один з видів упертості, що виражається у відмові від виконання необхідного дії. Активний - коли дитина вчиняє дії, протилежні тим, які від нього очікуються.

Адиктивна поведінка передбачає використання якихось речовин або специфічної активності з метою відходу від реальності та отримання бажаних емоцій. Антисоціальна поведінкаполягає в діях, що порушують існуючі закони і права інших людей у формі протиправного, асоціальної, аморальної поведінки.

У групі внутрішньодеструктивної поведінки Ц. П. Короленко і Т. А. Донських виділяють: суїцидну, конформістичну, нарциссичну, фанатичну і аутичну поведінку.

Суїцидна поведінка характеризується підвищеним ризиком самогубства.

Конформистична поведінка - поводження, позбавлене індивідуальності, орієнтоване виключно на зовнішні авторитети.

Нарциссична - управляється почуттям власної грандіозності.

Фанатична - виступає у формі сліпої прихильності до якої-небудь ідеї, поглядам.

Аутична - проявляється у вигляді безпосередньої відгородженості від людей і навколишньої дійсності, заглибленості у світ власних фантазій.

Всі перелічені форми деструктивної поведінки відповідають, на думку вчених, таким критеріям девіантності, як погіршення якості життя, зниження критичності до своєї поведінки, когнітивні викривлення (сприйняття і розуміння того, що відбувається), зниження самооцінки та емоційні порушення. Нарешті, вони з великою ймовірністю призводять до стану соціальної дезадаптації особистості аж до повної її ізоляції.

Виділяють 3 групи причин важковиховуваності:

соціальні причини:

1) місце проживання (чим більше місто, тим вище рівень злочинності)

2) шкільні причини:

  • а) часта зміна вчителів;
  • б) конфлікти між учителями;
  • в) неуспіх дитини в навчанні;
  • г) відкидання однокласниками;
  • д) зловживання санкціями;
  • е) "приклеювання ярликів";
  • ж) характер самої школи й ін. причини.

3) сімейні причини:

  • а) багатодітні родини;
  • б) низький матеріальний рівень родини;
  • в) родини з неправильним типом виховання;
  • г) злочинні родини;
  • д) родини що розпалися, чи розпадаються
  • е) елітарні родини.

біологічні причини:

1) перекручена біологічна потреба (наприклад, потреба в алкоголі та наркотиках);

2) нерівномірне статеве дозрівання:

  • а) випередження (акселерація);
  • б) затримка (ретардація).

психологічні причини:

  • утрата сенсу життя;
  • внутрішній конфлікт;
  • дефінзивні риси характеру (боязкість, сором'язливість);
  • поведінка, що відхиляється - як спосіб самоствердження;
  • поведінка, що відхиляється - як спосіб залучення уваги;
  • поведінка, що відхиляється - як елемент про допомогу;
  • перекручена пошукова потреба.

Рідко причиною важковиховуваності є тільки одна, частіше – комплекс причин. (Тоді говорять про патерн важковиховуваності). Патерн – симптомокомплекс важковиховуваності.

Приклад патерна: багатодітна родина; хлопчик, народжений першим у родині; передчасні пологи; маленька вага при народженні; численні ранні статеві зв'язки; утрата сенсу життя).

Профілактика та корекція відхилень у поведінці — це майже завжди вирішення питання про їх причини. Причинно-наслідкові зв'язки при цьому можуть бути багатовимірними та неоднозначними. Так, за порушення учнем дисципліни на уроці можуть стояти: неуважність, підвищена психомоторна збудливість, відсутність інтересу до предмета, вороже ставлення до вчителя тощо. Близько 25% відхилень у поведінці неповнолітніх обумовлені так званими межевими (тобто такими, що лежать на межі між нормою та патологією) нервово-психічними розладами, до яких можна віднести невротичні та неврозоподібні реакції, аномалії характеру, зокрема — акцентуації.

До безпосередньо пов'язаних зі школою ситуацій, що сприяють виникненню в учнів межевих нервово-психічних розладів, слід віднести:

  • неспроможність упоратися з навчальним навантаженням;
  • вороже ставлення педагога;
  • зміну шкільного колективу;
  • неприйняття дитячим колективом.

Такі ситуації породжують шкільну дезадаптацію, так званий "шкільний стрес".

До перелічених чинників слід додати і розумове перевантаження. Так, частота неврозів від молодших до старших класів зростає у хлопчиків у 2 рази, дівчаток — у 3,3 рази. Головне місце серед невротичних розладів постають астенічні стани.

Інформаційне перевантаження мозку призводить до неврастенії, що проявляється у дратівливості, погіршенні самопочуття. Одним із напрямків профілактики такого явища може бути більша індивідуалізація навчання. Адже важко собі уявити ситуацію, щоб 32 учня у класі знаходилися на одному й тому ж самому етапі психічного розвитку, іншими словами, щоб один і той самий обсяг матеріалу був адекватно орієнтований на найближчу зону їхнього розвитку.

Гіперкомпенсаторні реакції, пов'язані з прагненням привернути до себе увагу негативними формами поведінки: грубістю, невиконанням вимог педагога. На кінець молодшого шкільного віку у них виявляються стійкі прогалини у знаннях як наслідок слабких інтелектуальних передумов та низького інтересу до пізнання, суспільно - корисної праці, зростаючий потяг до асоціальних компаній та форм поведінки, таких як: куріння, дрібні крадіжки, виманювання грошей, перші спроби вживання алкоголю та наркотиків під впливом старших.

Дефекти сімейного виховання проявляються у вигляді бездоглядності, грубої авторитарності, асоціальної поведінки членів родини.

На початку підліткового віку серед діагностичних критеріїв несприятливого розвитку виділяються: асинхронія соматопсихічного розвитку, варіанти якої тісно пов'язані з типом розладів поведінки: неузгодженістю між прискореним фізичним та статевим сповненим психічним розвитком (частіше у дівчат), розходженням між істинним, паспортним віком та сповільненим психофізичним розвитком (частіше у хлопців); неузгодженість між прискореним фізичним та затриманим статевим і психічним розвитком.

Фактори, що компенсують відхилення у підлітковому періоді — потяг до позитивних форм самоствердження, гармонійність сексуального розвитку, позитивне ставлення до праці та навчання, цілеспрямованість та продуктивність самореалізації у позашкільних захопленнях (спорт, хобі тощо), орієнтованість на соціально позитивного лідера, стійкість до негативних впливів середовища, що виявляються у реакції негативної імітації, невротичний, а не психопатичний тип реагування на психотравмуючі ситуації.

Рекомендації педагогам та батькам щодо цілеспрямованих виховних дій для роботи з підлітком з ускладненою поведінкою

Вже давно відомо, що традиційні методи виховної дії на підлітків з ускладненою поведінкою не дають бажаного результату. Педагогові, батькам, якщо вони дійсно заклопотані проблемами підлітка, чим би вони не були ініційовані, необхідно постійно коректувати в першу чергу свою поведінку і шукати прийоми і методи ефективної дії на дитину.

У літературі описані наступні групи педагогічних прийомів.

I. Творчі

Сприяють поліпшенню взаємин між вихователем і підлітком, встановленню взаєморозуміння:

Прояв доброти, уваги, турботи.

Прохання.

Заохочення у вигляді схвалення, похвали, винагороди, вирази довіри, доброго відношення. Заохочення рекомендується застосовувати при дотриманні наступних правил:

  • здійснення підлітком непересічного для нього позитивного вчинку;
  • заохочення повинне викликати у підлітка позитивні емоції;
  • облік індивідуальних особливостей дитини при виборі форми
  • і значущості заохочення для компенсації зусиль, витрачених підлітком на здійснення позитивного вчинку;
  • не залишати без заохочення кожен позитивний прояв в поведінці підлітка;
  • аби не сталося, не можна залишати без винагороди кожне позитивний прояв особи;
  • ніколи не віднімати отриману винагороду, оскільки ви реагуєте на вчинок, а не на підлітка як особистість, аби не трапилось, дитя повинне знати, що він "хороший";
  • підліткові необхідна доля особистої свободи і право на секрет; не старайтеся в наказах, навіюваннях, розпорядженнях, домовленостях, пам'ятаєте про навіюваність дитяти;
  • якщо обставини диктують, наказуйте твердо і рішуче, але лише жваво і оптимістично;
  • завжди враховуйте настрій дитяти і його стан здоров'я;
  • не принижуйте дитяти, відноситеся до нього з повагою, якщо хочете від нього такого ж відношення;
  • пам'ятаєте про недоторканість особистості, виявляйте відношення лише до вчинків, дій: не "ти безсердечний", а "ти поступив безсердечно", не "ти невихований", а "ти проявив невихованість".

Не зачитуючи в своїх діях цих правил, ви ризикуєте втратити надію на взаєморозуміння і можливість позитивного впливу на підлітка.

"Авансування особистості" (як прийом педагогічної дії введений А. С. Макаренко) - надання підліткові певного блага, вислів позитивної думки про особистість, навіть якщо він поки що на нього не заслужив повною мірою. Аванс в даній ситуації спонукав до прояву кращих якостей.

"Обхідний рух" (назва дана А. С. Макаренко). Відношення педагога до дитини, підлітка в кожній конкретній ситуації знаходить свій відгук. Наприклад, учень зробив деякий поганий вчинок і знаходиться в скрутному положенні: однолітки відносяться до нього вороже, підозрюють, або звинувачують його в чомусь. Наростає конфлікт, можливий вибух негативних емоцій. У таких умовах однозначна підтримка педагога, силоміць свого авторитету, здатна справити сильне враження. Підліток розгублений, здивований; тривога і напруга змінялися полегшенням і відчуттям вдячності.

Завдання педагога: ненав'язливо дати підліткові зрозуміти, що непристойний вчинок - прикре непорозуміння, випадковість та більше не повториться, оскільки помилки можливі, але потрібно витягувати з них корисний досвід.

Пробачення. Уміння прощати, найважливіша людська якість, однозначно має бути присутнім в педагогічній практиці. Головне - свідомо оцінювати факти, розуміти ситуацію і прощати, пам'ятаючи про те, що будь-яка ситуація завжди лише слідство, а не причину ускладненої поведінки дитини.

II. Деякі прийоми, сприяючі формуванню у підлітка соціально-схвалюваної поведінки.

  • Переконання та особистий приклад. Переконання - це і роз'яснення, і доказ необхідності або недопустимості визначеної поведінки, вчинку. Особистий приклад - повновагий аргумент правоти дорослої людини.
  • Моральна підтримка та зміцнення віри підлітка в свої сили і можливості.
  • Залучення до цікавої діяльності.
  • Пробудження гуманних відчуттів.

III. Прийоми, засновані на розумінні динаміки формування відчуттів і інтересів підлітка.

  • Опосередкування. Дорослий досягає бажаних змін у поведінці дитини не прямою вказівкою, як слід поступати, а за допомогою якого-небудь проміжного компонента.
  • "Фланговий підхід". Дорослий, виявивши якийсь проступок підлітка, не засуджує його, а душевно зачіпає такі відчуття дитини, які спонукали його до прояву своїх кращих рис. Бесіда не зосереджується на досконалому порушенні дитини, але впливає на його осмислення здійсненого. У цьому принцип "флангового підходу".
  • Активізація відчуттів дитини полягає у пошуку дорослими умов, які здатні зачепити та активізувати глибоко приховані благородні прагнення підлітка.

IV. Прямі і непрямі гальмівні прийоми.

  • Констатація вчинку. Пряма - вислів, акцентуйований на даній провині, непряма - вислів або дії, які вказують підліткові на те, що його провина для дорослого не таємниця.
  • Незвичайний дарунок, без слів докору що вручається підліткові, як натяк на невиконану, згідно попередньої домовленості, роботу.
  • Засудження, як відкрите негативне відношення дорослого до порушення яких-небудь норм поведінки.
  • Покарання може бути результативним лише тоді, коли небажана поведінка ще не перетворилася на звичку і є для дитини несподіванкою.
  • Наказ як прийом успішно лише при правильному виборі дорослим тону його вимовлення (твердо і весело, наприклад).
  • Попередження. Виклик тривоги відносно майбутнього покарання.
  • Обурення недопустимістю досконалого вчинку.

V. Допоміжні прийоми.

  • Створення зовнішньої опори соціально-схвалюваної поведінки полягає у формуванні культурних та етичних звичок за допомогою етичних вправ, що полягають в багатократної організації проявів соціально-схвалюваної поведінки дитини, підлітка.
  • Відмова від концентрації уваги на окремій провині дозволяє підтримувати з підлітками нормальні взаємовідносин, а також запобігає несправедливим докорам у зловживанні засудженням і покаранням.

Якнайтоншим інструментом впливу на формування особистості дитини є слово дорослого. У жодному випадку не можна в процесі спілкування з дитиною, підлітком переходити на крик, який є ознакою педагогічного неуцтва. Він однозначно сприймається дитиною як несправедливість.

Опора на кращі якості особистості підлітка, щирий інтерес до його розвитку, віра в його сили і можливості обов'язково приведуть до позитивного результату. Важливо пам'ятати: яку б провину не зробив підліток, в першу чергу він потребує співчуття, яке не пошкодить йому, але розтопить лід відчуження і недовір'я, будучи першим кроком дорослих на дорозі розуміння, прийняття і своєчасної допомоги.

http://osvita.ua/

Переглядів: 214 | Додав: vikanakon | Теги: відхилення від норми, Девіантна поведінка | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar