Справді, мабуть, першим, що спадає на думку – а що тут може бути цікавого: щоденні відносини з батьками. В одних сім’ях переважає взаєморозуміння, в інших – роздратування. Найрідніші люди живуть під одним дахом, бо ж як по-іншому… а в цей же час життя кожного є невідомим для інших. Тим не менше, усі ми переживали певні проблеми у відносинах з батьками. Доповідач – о. Ростислав Пендюк, голова Комісії у справах молоді УГКЦ відразу наголосив – кожна така ситуація потребує особливого розгляду, але до кожної проблеми необхідно підходити по-христянськи і тоді побачимо, що є загальні правила.

Чи не основним вирішенням непорозумінь є початок взаємин між батьками та дітьми. Не будемо акцентувати на взаєминах батьків. Необхідно пам’ятати, що дитина в лоні матері потребує уваги – молитви, розмови, пісні… Дитина – не власність батьків, не результат задоволення сексуальних бажань, не предмет, до якого можна звернутися тоді, коли маємо час чи необхідно виконати правила – надати освіту, нагодувати, забезпечити одягом... Дитина – Божий дар, особа, яка, як і дорослі, потребує уваги, любові, має власний багатий внутрішній світ, зрештою – є суспільною істотою.

Так само і після народження – необхідно безперервно будувати взаємини між батьками та дитиною – вивчати її схильності, розвивати таланти, прислухатися до побажань. І тут починаються труднощі: де міра дозволеного, чи завжди іти на поступки дитині. З іншого боку – чого ми, діти, хочемо від батьків, чи наші потреби не є надто амбітними? Зрештою – як не сваритися через побутові речі, коли батьки кажуть взяти парасолю, а нам не хочеться, помити посуд, а у нас є інші справи… Це дуже особисті ситуації, але конфлікти не виростають з нічого. Наприклад, «настирливість» матері взяти парасолю може бути наболілим прагненням почути її голос, виконати хоча б щось з того, про що вона так часто, але даремно просить. У кожному конкретному випадку можна дійти згоди, якщо у нашій сім’ї панує атмосфера взаєморозуміння, – такий висновок випливає зі слів о. Ростислава.

Мабуть, відповідальність за стосунки лежить передусім на батьках. Через виховання, а саме приклад батьків дитина пізнає світ, переймає цінності, формується її ставлення та поведінка. Це важливо усвідомити ще до того, як молоду пару Господь обдарує сином чи дочкою.

Цікава дискусія розвинулася стосовно питання покарання. Учасники зустрічі дійшли висновку, що карати необхідно, але з відчуттям міри та без негативних емоцій. Не варто казати дитині «Я тебе не люблю!», адже вона не зрозуміє, що це лише слова, які не відповідають дійсності. Діти безпосередні та довірливі, не знають, що у світі дорослих, на жаль, сказане не завжди є правдивими. Тому зі словами потрібно бут дуже обережними. Часто покаранням для дітей є результат їхньої дяльності/бездіяльності. Вони вчаться усвідомлювати відповідальність та ризики. У вихованні ж важливо не покарати, а терпеливо та з любов’ю донести дитині своє слово, розвивати її як особу, яка у вчинках буде керуватися не страхом чи заохоченнями (іграшкою, морозивом…), а власним обов’язком, зможе самостійно оцінювати ситуацію. У сім’ї повинна панувати атмосфера любові та прийняття – наголошувалось у доповіді.

Усі ми неодноразово зустрічалися із браком свободи – батьки хочуть нас бачити дітьми, ми ж вважаємо себе дорослими і здатними самостійно будувати власне життя. Знову ж таки, ця проблема потребує двосторонніх поступок, але передусім, мабуть, від нас – дітей. Як би там не було, але у Десяти заповідях сказано: «Шануй батька і матір» і це єдина заповідь, яка має продовження – «щоб тобі було добре і ти довго прожив на землі». Ми повинні розуміти, що пошана до батьків це – наш обов’язок, а вони нам зла не бажають. Діти є славою своїх батьків – сказано у Біблії, з іншого боку:

Батьки, не дратуйте дітей ваших, а то впадуть на дусі (Кол. 3, 21).

Важливим для побудови стосунків є вміння щиро похвалити, бачити те добре, що роблять батьки (діти), а передусім – навчитися любити. Нам часто бракує уваги один до одного – діти не знають, чим живуть батьки, а ті не знаходять часу поцікавитися життям молодої особи, яка від них насправді так потребує уваги. Із такого незнання і відчувається тягар відносин, розвиваються конфлікти. Тому потрібно пам’ятати, що ми є взаємовідповідальними.

http://old.dyvensvit.org/